Якщо ви спитаєте в Гугл, що таке «гра», то отримаєте величезну кількість і посилання: від слова «гра настільна» і аж до «ігри для дорослих». Так само чимало посилань скерують нас до переліку книжок і фільмів, причому це буде як мистецтво художнє, так і навчальна література та фільми. Дивного в тому нічого немає: гра як явище в усі часи цікавила людство, їй присвячували філософські трактати і наукові розвідки, навколо неї розгорталися суперечки й баталії, її зневажали й возвеличували. Спробуймо розібратися й ми, що таке гра, в чому її природа й суть, і чому гратися – необхідно.
У кожній грі є завжди лише частка грі: усе інше – навчання й досвід.
Первинне і, можливо, основне значення будь-якої гри – це передача досвіду. Усі прогресивні методики навчання радять вчитися через гру. Ці поради – не просто слушні: вони насправді засновані на багаторічному досвіді людства. Згадайте, у що бавляться маленькі діти? Усі їхні ігри – чі на килимі в дитячій кімнаті, чи в пісочниці в дитячому садочку – це проживання певного досвіду. Чи то йдеться про «доньки-матері», чи про військові баталії із танчики, чи про спробу подувати усім разом башту із піску.
У найпростіших дитячих іграх неозброєним оком можна роздивитися як усі спосібі і методи соціалізації, так і дізнатися, де і ким працюють батьки, а також, які фільми вони дивляться у присутності дітей, про що говорять. Саме тому, що діти вбирають інформацію із довкілля і засвоюють її під час гри, людство і придумало «корисні» ігри: від настільних лабіринтів, кросвордів та інших головоломок, які змушують мислити, і до наборів «лікаря» чи «перукаря», які дозволяють дитині пережити досвід дорослої професії. До речі, так звані «дорослі ігри» (саме ті, про які ви зараз подумали) теж в основі своїй мають бажання отримати й пережити інший, новий досвід. Гра – збуджує, це правда. Вісь лише діти у запалі гри можуть почати битися й верещати, дорослі ж скидають надлишок енергії в інший спосіб. Але в обох випадках гра стає виходом для емоцій на енергії. Скільки б років вам не було і в щоб ві не гралися.
Великі кроки маленької гри: досвід – добрі, а розвиток – ще краще.
Якщо прадавні діти гралися у полювання на мамонтів чи в добування вогню і це було чудово, бо в такий спосіб вони отримували необхідний для виживання досвід, то сучасним дітям гонитва за гіпотетичним мамонтом принесе хіба що величезне фізичне задоволення, але для здобуття досвіду сучасним дітям мамонтів і вогню – замало. Для того, щоб самій не вийти із гри, гра мусить постійно розвиватися й адаптовуватися до потреб суспільства. Кожна епоха має свої ігри, бо має свої стандарти та потреби розвитку. Гра, яка не розвивається, помирає. Гра змушена прогресувати, аби лишитися потрібною. Причому прогресує переважно форма, бо зміст гри (її психологічна основа) лишається незмінними. Іншими словами, не має жодного значення, чи ваші шахи зроблені зі слонової кістки, чи це мобільний додаток. Значення має ті, що завдяки шахам ми розвиваємося. Ну, і разом із нами розвиваються і шахи.
Якщо уважно придивитися до ігор, які нас оточують (чи то будуть ігри настільні, чи йдеться про ігри командні, чи про ігри рольові), то у випадку багатьох із них змінилася лише форма (антураж), можливо, частково змінилися правила (але це також – антураж), а вісь зміст лишився незмінним. Не в останню чергу саме через те, що людство внутрішньо (психологічно) розвивається значно повільніше, ніж змінює навколо себе середовище. Тобто любов, ненависть, суперництво, прагнення слави, визнання і перемог у високотехнологічному ХХІ століття лишається такими ж самими, якими були в ХІХ чи, наприклад, ХVII століття. Ми не стали любити інакше. І не почали гратися в інші ігри. Просто ігри набули нової форми.
Грати не можна відмовитися: чи справді гра настільки корисна, як ми звикли про неї думати?
Відповісти можна одразу й одним реченням: гра справді дуже корисна, і навіть корисніша, ніж ми звикли про неї думати. Хоча б тому, що ще кілька десятків років тому вважали гру марною тратою часу й вільно гратися могли хіба що діти. Усі інші мусіли старанно маскувати гру під щось інше – важливіше, значущіше, потрібніше. І даремно, до речі, бо гра не потребує маскувань. Вона й без них – значуща, важлива й потрібна. Зокрема, з огляду на такі основі її властивості.
Гра об'єднання єднує. Особливо білі це помітно у випадку командних ігор. Не обов'язково спортивних. Хоча саме у випадку спортивних ігор (футбол, баскетбол, волейбол тощо) це найбільш білі помітно: кожен член команди відповідає за свою ділянку грі, тому разом команда перемагає. Програє – теж разом, до речі. Якщо хтось один із команди погано виконав свою роботу. Тому командна гра вчить відповідальності і вмінню вчасно й грамотно делегувати функції. Бувають випадки, коли й один у полі воїн. Альо це – про теніс, а не про футбол.
Саме об єднавча функція гри лежить в основі усіх тренінгів із так званого тім-білдингу. Побудова міцних і гармонійних команд, здатних як разом іти до перемоги, так і протистояти поразкам, важлива не лише для спорту, але для бізнесу. І тут ми повертаємося до того, про що йшлося вище: змінювану форму грі, але незмінний зміст. Якщо прадавні люди займалися тім-білдингом, щоб вполювати мамонта, то сучасні менеджери у такий же спосіб полюють на інвестиції. І для перших, і для других – це життєво важливо, бо дає можливість отримати на вечерю свій шмат м яса (чи фенхелю).
Гра вчить знаходити спільну мову. Для того, щоб зіграти в щось, треба порозумітися. Тут не обов'язково йдеться про побудову команди і урочисту ходу до спільної мети. А про значно простіші уміння запитувати, чути відповідь, відповідати. Ці навички спілкуватися дуже важливі. Тому психологи радять (а в деяких випадках навіть наполягають) на тому, щоб дорослі – грали з дітьми. Йдеться не лише про проведений разом час (що вже саме по собі зближує), але й про можливість налагодити контакти. Подеколи, щоб зняти напруження, непорозуміння і ворожість достатня звичайного доміно, лото, монополії чи настільного футболу.
Не менш важливою є гра на рівні діти-діти: адже у такий спосіб діти вчать розмовляти одне з одним. У наш час Інтернету і засилля гаджетів ця навичка дуже важлива. Під час ігор можуть (і виникають) суперечки й конфлікти. Але кожна гра має правила. Тож розв'язків язання суперечок і конфліктів за допомогою покладених в основу дрв правил – це перший «законодавчий» досвід у житті дитини. Гра вчить дітей не порушувати правила. Чи то йдеться про піжмурки, чи про гру у доньки-матері.
Реальність, якої немає: чому гра – це маніпуляція.
Найпростіші теорії ігор ґрунтується на тому, що гра творити свій простір, час і дійові особини, які мають поводитися за певними правилами. Якщо хоча б десь у грі відбувається збій: руйнується простір, бракує дійових осіб (чі з'єднання є зайві), порушуються правила – гра зникає. Руйнується. У грі – усе за домовленістю. Ви домовилися, що можна брати лише за три фішки. Ви домовилися, що не можна ховатися в шафі. Ви домовилися... та про що завгодно домовилися, але допоки домовленість працює, до того часу й триває гра. Можна домовитися щодо найбільш безглуздих і навіть нелогічних речей, які стануть правилами гри, але допоки вони непорушні, гра триватиме.
Вісь саме ця особливість – спільна домовленість, якої усі дотримуються, щоб не зруйнувати гру – і лежить в основі маніпуляції грою. Тобто у грі можна змусити гравця робити ті, щоб він не зголосилися робити поза грою. Найдивніше, що більшість гравців пристають на такі умови, виконують завдання грі, але потім не можуть пояснити, чому і як на таке погодилися й нікого. Гра маніпулює гравцями. Її влада над нами, людьми, настільки потужна, що подеколи ми навіть не усвідомлюємо, наскільки сильно й небезпечно буває ув'язнена язатися не у свою гру. Політтехнології – це також гра, між іншим.
Грай у задоволення: чому дарувати гру означає дарувати радість?
Попри все викладене вище не варто забувати про базову функцію гру – приносити задоволення. І дорослі, і діти, усі ми граємося, щоб відпочити, відволіктися, розслабитися, перемкнутися на щось інше. Саме тому командні ігри, спортивні ігри, настільні ігри, рольові ігри – ніколи не застаріють і не вийдуть із моди. Саме тому і на гучних святкуваннях, і на стильних вечірках, і на домашніх святих – знайдеться місце грі. Організувати гру, подарувати гру (як в прямому значені цього слова (настільну гру), так і в переносному) ніколи не буде зайвим. Бо це означає – дарувати хороші емоції, можливість пережити разом досвід, набути нових знань і навичок, навчитися запитувати й слухати, порозумітися, поговорити.
Психологія гри настільки складна й багатошарова, що розповісти про неї за один раз не вдасться. Але відчути її не так вже складно – просто оберіть собі будь-яку гру до душі. І зіграйте. Вам сподобається. Перевірено багатолітнім досвідом людства.
Фото: freepik.com та daruy.com
