Певно, вам також не раз доводилося читати матеріали про ті, що програмісти не купують своїм дітям смартфоні. Так само, як намагаються звести до мінімуму використання найновіших гаджетів і найбагатші родини в усьому світі. Мотивація дуже проста: смартфони (точніше, безмежна кількість мобільних додатків і практично безмежний і повсякчасний доступ до різноманітних соціальних мереж) згубно позначаються на розвитку дитини: набагато краще, якщо вона витратить цей час на читання, малювання, спорт та інші, значно корисніші за перегляд відео чи картинок заняття.
З такими аргументами важко сперечатися, адже у випадку, коли ти можеш дати дитині все, ти справді намагаєшся дати їй краще. Гаджети справді змінюють мислення й світосприйняття, і ті, хто вміє бачіті на три кроки попереду, розуміють: за кілька десятків років комп'ютерній ютеризація стані настільки всеохопною, що якраз ті, хто вмітиме щось робити власноруч, знатиме, де ще, окрім Гугла, можна перевірити інформацію, розумітиме, що висновки робляться на підставі аналізу фактів, а живопис – поняття значно ширше, ніж фотошоп і комп'ютерна графіка, – опиняться в значно вигіднішій ситуації, ніж заручники «цифрового мас-маркету». А нині все прямує до того, що диджиталізація стає наскрізною.
Утім, це – про перспективи. А в сьогоденні все дуже просто: дитина без смартфона в руках почувається білою вороною. Що, звісно, не додає їй впевненості, альо може допомогти розвинути безліч комплексів. Жодні такого батька своїй дитині не побажають, тому йдуть шляхом найменшого опору: якщо у класі у всіх є смартфоні, то хай і наш сіна/донька не пасе задніх. Тім паче, що виробники сучасних гаджетів досить професійно грають на батьківських почуттях. Мовляв, усе чого ми навчаємося, ми навчаємося в дитинстві, і коли ви не даєте дитині шанс навчитися користуватися планшетом чи смартфоном, ви ставите її в менш виграшну ситуацію порівняно із ровесниками, які це вміють. Альо тут не так усе просто: чи купуєте ви своєму десятирічному чаду новенький мерседес лише тому, що усе, чого ми навчаємося, ми навчаємося в дитинстві, тож коли він зараз не навчиться їздити, то не навчиться їздити ніколи? Більш того, чи ви випустите його на цьому мерседесі на трасу? Запитання – риторичне. Альо насправді, зі смарфтонами та сама біда: вони – своєрідний доступ на велику й небезпечну Інтернет-трасу, на котрій усі мчати на різних швидкостях, і не факт, що ваша дитина чемно йтиме (їхатиме) по узбіччю й не втрапить під чиїсь колеса.
З огляду на це, напрошується єдино правильний варіант: відмовитися від смартфонів/планшетів у принципі. Але, самі розумієте, що це – не зовсім правильно. Хоча б тому, що заборонений плід стає дуже солодким. До того ж, батьківський контроль ніхто не скасовував, а здійснювати його без телефону дуже непросто. Виходів може бути кілька. Найбанальніший – купити дитині звичайний кнопковий телефон і поставити у суперечці крапку. Насправді це може стати жорстоким рішенням щодо дитини, бо не всі дитячі колективи толерантні до «інакших», а саме кнопочний телефон може зробити дитину «інакшою». Добре, якщо вона настільки сильна, що зможе довести своє. Але, буває, що ні. І дрібничка може розростися до проблеми.
Інший вихід – це смарт-годинник, тобто так званий розумний годинний, за допомогою якого дитина зможе приймати телефонні дзвінки й повідомлення, а ві – відстежувати, де саме вона перебуває. Тобто первинна функція батьківського контролю виконується на всі сто, а проблема «застарілого гаджета» автоматично знімається. Адже смарт-годинник – річ стильна, сучасна, для шкільного товариства – теж статусна. Є ще один плюс: розумні годинники значно дешевші за смартфоні, а вісь загубити їх чі розбити – шансів у дитини значно менше. Дитина завжди носити їх на руці (є навіть моделі, які сигналізують батькам, що годинник зняли з руки), тож, вкрасти його з руки значно складніше, ніж витягнути смартфон, наприклад, із портфеля. Діапазон цін старт-годинників – значний, і залежить, у більшості випадків, від набору закладених у ньому функцій. Тож усе, що вам треба зробити, визначитися, що саме вам потрібно від годинника, і уважно прочитати опис.
До речі, наявність годинника можна чудово суміщати із наявністю смартфона (або краще – планшета). Якщо вже зовсім не вийшло сказати смартфону «ні», то він може бути, але нехай живе собі вдома. А в школу нехай «ходити» – годинник. У випадку такого «функціонального розподілу» між смартфоном і старт-годиннком, краще зупинитися не на смарфоні, а не планшеті. Останній має більший екран. І його проблематичніше «заховати» в кишені, щоб потайки прихопити до школи. Якщо ж він «житиме» вдома, то ви цілком зможете контролювати, що саме робить в Інтернеті ваша дитина. Можливо, хтось із батьків обуриться, що це – вторгнення в її особистісний простір. Але на певному етапі, допоки ви не навчили сина-доньку гігієни в Інтернеті, не пояснили, наскільки небезпечна може бути «Інтернет-траса», не вивчили з нею правила, контроль – єдиний вихід. Коли б усе було так просто й однозначно, чи малі б чим живитися «сині кіті», чи міфічні «момо»? Береженого, як то кажуть, і Бог береже.
Ну, і коли ми вже принагідно згадали про смарт-годинники, то не варто сприймати їх, як суто дитячий аксесуар. Існує чимало «дорослих» (за дизайном і набором функцій) версій, які незамінні за кермом, або у випадку, якщо незручно тримати телефон на робочому столі, але постійно потрібно бути на зв’язку (незамінна річ для перукарів, майстрів манікюру, для яких кожен пропущений дзвінок може коштувати клієнта, але взяти телефон у руки, коли в тебе руки зайняті, не завжди зручно) тощо. Але, здається, це вже інша історія із життя смарт-годинників.
Тож якщо вас й досі зважуєте усі «за» і «проти», чи подарувати дитині смартфон, чи все ж зачекати, подумайте, можливо саме смарт-годинник стане на цьому етапі виходом із тупика, в якому ви опинилися, коли прочитали не одну, не дві, а десятки статей психологів про шкідливість смартфонів для дитячої психіки, а тоді зайшли у батьківську групу у «Вайбер», а там усі схиляються до думки, що, «може, та «момо» і небезпечна, але бути білою вороною в класі – ще небезпечніше, тож я своїй дитині смартфон таки куплю»…
Фото: freepik.com та daruy.com
