Мотиваційна література – наше все: на її сторінках можна знайте поради на будь-які випадки життя, а історії із особистого досвіду Дейла Карнегі, Стіва Джобса, Ілона Маска чи Джефа Безоса (оберіть свій варіант) покликані розрадити в тяжку хвилину. Утім, на практиці відбувається дещо інше: коли на шляху до мети опускаються руки, підкошуються ноги й зникає бажання йти, куди б то не було, надихаючі історії не лише не надихають, а мають зворотній ефект: опускають на таку глибоку глибінь зневіри, піднятися з якої не судилося, певно, й дуже досвідченому дайверу.
Який вихід? По-перше, пам " ятати, що голослівна мотивація – не панацея від безвиході, хоча б тому, що, як відомо, від сто разів повтореного слова «халва», у роті солодко не стає. До того ж, поки що ніхто не ставши Джеффом Безосом лише тому, що прочитавши книжку, як Джефф Безос ставши Джеффом Безосом. А по-друге, у кожній безвихідній ситуації є (окрім традиційних щонайменше двох виходів) два важливі моменти: що сталося насправді, і як ви сприймаєте те, що сталося. Власне, наше особисте сприйняття дуже сильно (інколи кардинально) впливає на ті, чого ми насправді досягаємо.
Тому не варто одразу й назавжди таврувати мотиваційну літературу і все, що з нею пов'язаність язане, як велике зло (навіть коли вона вас дратує до сказу), але варто навчитися контролювати свої емоції і максимально зосередитися на меті, а не на тому, як ви зараз почуваєтеся.
Отож, три прості правил для тих, хто все ще йде до мети, але робити це стає все важче.
Правило марафонця.
Історія погано зберегла його ім'я – чи то Філліпід, чи то Фіддіпід, – зате не полінувалася зберегти подоланий них кілометраж. Він пробіг від Марафону до Афін 42 кілометри 195 метрів, щоб повідомити про перемогу греків. Насправді – це не правда, а красива легенда, сумнівність якої не раз була доведена прискіпливими істориками. А в наш час вона ще й викликає співчуття: як же непросто жилося переможцям без месенджерів і соціальних мереж. Утім, це не заважає сучасним спортсменам долати марафонську відстань.
Яке це має відношення до зневіри і розчарування? Елементарне: про що думав Філліпід, коли біг в Афіни? Важко сказати напевно, але, найімовірніше, про свою місію – він ніс звістку про перемогу. Він не думав про те, що йому коле в боці, печі в оці чи муляють тогочасні грецькі кросівки. Він ішов до мети. Якби він почав аналізувати свої дії і відчуття, то є дуже високий шанс, що сів би на придорожній камінь і гірко заплакавши від жалю до себе й того, як він наморився. А він про це не думав.
У кожній справі важливо думати й діяти як марафонець. Не про кросівки, криваві мозолі чи пекучий біль у грудях, а йти до кінцевої мети. Статистика, проміжні результати, відгуки клієнтів, витрати на рекламу, матеріали чи що там ще – це важливо, але це подеколи дуже збиває з кроку. Інколи набагато важливіше бігти до мети.
Для тих, хто знає завершення історії. Так, Філліпід (чи хто він там) – розказав про перемогу і помер. Але це – не обов'язково. Що доведено досвідом мільйонів марафонців в усьому світі.
Правило стаєра і спринтера.
Тут треба завжди пам " ятати, що у природі бувають спринтери, а бувають стаєри. Вони різняться як небо й земля. Альо об'єднання єднує і перших, і інших бажання дістатися фінішної прямої. Вісь лише першим треба це зробити швидко, а другі, навпаки, розганяються повільно, але їх вистачає на довше. І тут, увага, питання: що буде, якщо стаєра поставити на коротку дистанцію, а спринтера – на довгу? Правильно, капець буде. Причому – їм обом.
Яке це відношення має до нашої зневіри? Дуже часто ми орієнтуємося на стаєрів, коли самі – спринтери. Або навпаки – беремо за приклад спринтерів, але самі при тому – стаєри. І йтися може тут не лише про нашу особисту вдачу, але й про справу, за яку беремося. Якщо перекласти спортивну термінологію, наприклад, на сільськогосподарську, то уявіть собі фермера, який восени заклав сад, а наступної осені страшенно бідкається, що він стільки вклав у саджанці, добрива і охорону взимку дерев від зайців, а дерева – нічого не вродили, суцільні збитки. Поради фермеру: витерти сльози і наступного року посіяти пшеницю. Звісно, теж доведеться вкластися, але пшениця, на відміну від яблук, проект спринтерський, а не стаєрський.
Дуже часто ми сходимо з дистанції саме тому, що не розуміємо, на яку відстань біжимо. А від того, що не уявляємо відстань, неправильно розраховуємо сили. Ну, і звісно, що дуже панікуємо. А тепер ще й уявіть, що фермер, який восени заклав сад, а наступної осені не дочекався врожаю, прочитавши у фермерській групі Фейсбуку, що інший фермер вклався у саджанці і отримав наступної осені прибутки у сто тисяч золотих злитків. Як тут не впасти у відчай і не зупинитися, її ж? Вісь тільки, тієї, другий фермер, вклався ... у саджанці помідорів, а не яблук. Просто забув про це написати.
Тому не забувайте думати своєю головою і орієнтуватися на свій стиль бігу. Подеколи спочатку важливо не прибігти першим, а просто прибігти. Це вже буде перемога.
Правило маленьких кроків.
Насправді подеколи доводитися не бігти, не йти, і навіть не повзти, а просто впасти й лежати. Альо падати й лежати все одне треба у напрямку мети, або фінішу. Бо, по-перше, коли ми лежимо, ми? відпочиваємо і набираємося сил. А, по-друге, коли ми лежимо й? відпочиваємо у напрямку мети, то ми її бачимо, і плануємо наступні кроки. Навіть нехай вони будуть незначні, зовсім крихітні. Альо зробити бодай щось, це вже більше – ніж нічого. Уявіть собі, що ви можете щодня писати усього один рекламний текст, додавати на свій сайт усього один товар або оптимізувати усього одну категорію вашого сайту. Альо за тиждень це буде вже аж сім текстів, товарів чи категорій. За місяць – тридцять. За рік – понад триста.
Правило маленьких кроків працює в усьому. У вивченні іноземних мов, опануванні нових прийомів кунг-фу і навіть у випадку прибирання в шафі. Але найкраще це правило працює, коли ви зневірилися і не хочете (і не можете) далі йти. Дозвольте собі не хотіти й не могти, але при тому йдіть дуже маленькими кроками. Нехай вони будуть зовсім крихітні. Непомітні. Альо ві – йдіть. А коли озирнетеся через тиждень чи місяць, то з подивом побачите, наскільки віддалилися від того місця, на якому хотіли лягти лежати й ніколи не вставати.
Ну, і бонус: під час повільного просування вперед дуже часто відкривається друге дихання, після чого за спиною виростають крила. Дочекайтеся цього моменту – і летіть!
І найголовніше: насправді усе залежить від вас. І не тому, що ви можете щось зробити. А через те, що все – у вас у голові. Тому найважливіше вірити у себе самому. Бо вірити замість вас ніхто не зможе, якби сильно не захотів це зробити. Але допоки ви вірите, ви – непереможні. Не вірите? То озирніться: скільки шляху ви вже подолали! І це ви зробили, ви! Тому – вперед!
P. S. І ще один дієвий спосіб, про який мало хто розповідає, альо він діє безвідмовно. У хвилини розпачу, зневіри, коли опускаються руки і не хочеться не те, що кудись бігти, а навіть дихати, - зробити собі невеличку приємність. Подаруйте собі щось. Не обов'язково кросівки. Але обов'язково – щось, що подобається. Бо якщо цей світ і нас усіх у ньому щось і може зробити щасливими на всі сто, так це – подарунки!
Зверни подарунки на будь-яке свято завжди можна у магазині подарунків "Даруй!" З нами дарувати легко і радісно. Просто даруй!
Фото: freepik.com
